РЕАЛЬНЕ ЖИТТЯ В “ДНР”: ДОВОДИТЬСЯ ЗАРОБЛЯТИ З АВТОМАТОМ

Кілька мільйонів українців ось уже п’ять років живуть в іншій політичній і соціальній реальності – в так званих “народних республіках” на Донбасі.

В цілому до початку конфлікту в тих районах, які сьогодні є окупованими, чисельність населення досягала порядку 3,7-3,8 млн осіб. Але жоден український державний орган поки не має точної статистичної інформації звідти, тому що там немає органів влади. З інформацією допомагають громадські організації та міжнародні партнери, дані яких можна екстраполювати. Статистику ж, що приводиться окупаційними адміністраціями, я не використовую – вона абсолютно не відповідає дійсності.

Людей в Донецьку мало, особливо це помітно в центрі ввечері. І справа не в безлюдних вулицях, а в порожнечі, якою віє від темних вікон. На вулиці Артема таких, напевно, половина. Машин більше, ніж людей. Майже всі з номерами DNR, реєстрація обов’язкова. Всі “старі” будівельні роботи давно припинені.

Кількість загиблих українських громадян – близько 13 тис. Чоловік. Ще близько 30 тис. Осіб отримали поранення. Це – українці, які постраждали за п’ять років. Крім цього є ще кадрові російські військові, яких таємно вивезли та поховали. За різними оцінками, їх також кілька тисяч. Дивним чином, президент РФ кілька років тому засекретив інформацію про такі втрати.

Шахтарі працюють не в повну силу – кілька днів в тиждень. Люди змушені або їхати, або шукати нелегальний бізнес. Повернулися так звані копанки (місце нелегального видобутку корисних копалин). Десь ріжуть останні труби водопостачання, десь демонтують електрокабелі і знімають рейки. Це тінізація ніким не визнаної території. Або ж людям доводиться заробляти з автоматом в руках.

Відбувається постійний рух населення. Хтось виїхав на підконтрольну Україні територію. Частина висококласних інженерів росіяни переконали виїхати в РФ працювати на російську оборонку, в конструкторських бюро. Їх небагато, але вони там є, деякі забрали з собою сім’ї. Частина працює на шахтах в Ростовській області. Або вахтовим методом на Сході РФ.

Частина підприємств продовжують працювати – в кожній сфері щось функціонує, хоч і не на повну потужність. Але все ж основна частина підприємств була закрита, зупинена, розграбована і т.д.

Бракує лікарів. Наприклад, в Луганську некомплект лікарів і середнього медичного персоналу – понад 50%, тоді як в Донецьку ця цифра становить понад 40%. Середня зарплата в медустановах – на рівні 9 тисяч російських рублів (близько 3600 грн).

При цьому людина з автоматом там отримує вдвічі або втричі більше. Так як система охорони здоров’я була розірвана, виник дефіцит препаратів для хворих на тяжкі форми лікарсько-стійкого туберкульозу. Багато людей страждають від нестачі інсуліну, не вистачає ліків для онкохворих.

Все змінилося і не в кращу сторону. П’ять років діти не навчаються українською – їм буде складно реінтегруватися в Україні, якщо вони не будуть знати мови. Економічно ж все можна повернути, всі проблеми подолати. Є механізми, фонди та міжнародні партнери, які допоможуть нам відродити ці регіони.

Незворотних змін в свідомості людей ми також не бачимо. Опитування, які вдалося провести, свідчать, що переважна більшість людей там – понад дві третини – так чи інакше пов’язують своє майбутнє з Україною. Вони хочуть, щоб конфлікт закінчився, хочуть мати нормальну роботу і не боятися за своїх дітей