НІЧ… “А МОЖНА Я З ВАМИ ЇЗДИТИ БУДУ? Просто мене дідусь ВИГНАВ З ХАТИ, a МАМА НА РОБОТІ. ТО Я ВЖЕ ДРУГИЙ ДЕНЬ ГУЛЯЮ”

Ніч. Парк хіміків.

Хлопчина років 6-7 відкриває двері в припарковане авто: -а можна я з вами їздити буду? Просто мене дідусь вигнав з хати, а мама на роботі. То я вже другий день гуляю. Стомився дуже. Поліція. Перелякані очі хлопчика. -ви ж мене тільки не забирайте, -каже….

Вмовили. Показали мультик на телефоні. Розпитали дані. Встановили адресу. Поїхали. Під‘їзд в «хрущовці» на іншому кінці міста. Стук. – Патрульна поліція! Відчиніть!..

Відчиняє мале дівча. В квартирі дим коромислом… -заберіть мене, поліція. Не можу я тут. І не хочу, -по-дорослому просовляє дівча…

Лють заціплює а сльози самі котяться градом з очей. І думка: «ну як так? Чому так?»… Ювенальна поліція. Протокол за неналежне виконання, штраф і облік в соціальних службах… А що далі?…

Іноді бувають моменти в житті коли просто хочеться взяти когось за ноги, і не по-християнськи потилицею об одвірок… на скільки ж треба бути закінченими тварюками щоб дітей аж так занехаяти, і обміняти щасливе дитинство двох малюків на досить сумнівний кайф від оковитої…

Дмитро Леонтіюк

Джерело