Донечка, нагнися за монетою, я вже не зможу підняти.

В той день я поспішала на пари в технікум.  У мене було безліч проблем: нездані заліки, відсутність гідної спідниці на вечірню дискотеку, повний ігнор з боку Владика … Раптом потік моїх хаотичних думок обірвала бабуся в яскравому зеленому хусточці.
– Онучка, подай монетку! – попросила вона мене жалісливо, вчепившись кістлявими пальцями в рукав.
– У мене немає! – відмахнулася я від баби. У мої плани зовсім не входило порпатися перед парами. Я і так спізнювалася.
– Є! Я знаю, є! – хитро примружила очі старушенция.
– Так скажіть, де саме ?! – посміхнулася я. У мене не було ні копійки і в цьому я була впевнена на всі сто.
– Ось ти в кишені рюкзака подивися! – прошепелявив вона.

Я кивнула і почала ритися в кишені. На мій подив серед всякого мотлоху, серветок і недогризків олівців я дійсно знайшла монетку номіналом в два рубля. Але тільки я простягнула її бабусі, як та вислизнула з рук і покотилася по тротуару до клумби.
– Доню, підніми! Немає сил у мене нахилятися зовсім! – попросила стара.

Я була вже на взводі. Точно на пару спізнюся. Зло глянувши на неї я зробила кілька кроків у бік клумби, як раптом мене відкинуло вибуховою хвилею. Біля мене на місці старої приземлився шматок арматури. Я шалено злякалася і закрила обличчя руками. Мені страшно було уявити, що залишилося на місці тієї жінки.

Через кілька хвилин до мене почали бігти люди. Вони підняли мене і щось говорили. Я не чула. Взагалі. Один чоловік легенько вдарив мене по голові біля вуха. Слух трохи повернувся, але не повною мірою. Я почала питати у оточуючих про стареньку. Адже не могла ж вона пережити таке стрімке паденье арматури. Але навколишні взагалі не могли зрозуміти, про кого я говорю. Нарешті я підняла голову і подивилася в той бік, куди мені показували.

Виявилося, вибухнув цілий будинок. Зараз всюди по площі валялися камені, швартувалися машини швидкої допомоги і діставали останки людей з-під уламків. Якби я не відійшла тоді в сторону, а продовжила рухатися в напрямку технікуму, то зараз би теж була під німі.Еще трохи побувши біля карет швидкої, я попрямувала до технікуму. Там пояснила, чому я запізнилася. Всі викладачі сказали, що я точно народилася в сорочці.

Увечері я розповіла про те, що трапилося своїм батькам. Мама уважно слухала розповідь про бабусю в зеленій хустці і не перебивала. Нарешті вона попросила:
– А опиши мені, будь ласка, цю хустку.
– Так звичайний хустку зеленого кольору, з плямою на верхівці коричневим. Старенький такий, в квіточку. Мама охнула.

Вона розповіла, що у неї була бабуся, якій дідусь подарував точно такий же хустку. У дитинстві моя мама залила його випадково йодом. Бабуся на неї не кричала, а просто сказала, що тепер її завжди можна буде впізнати серед інших бабусь. У тому ж хустці її і поховали.

Я була в шоці. На наступний день поставила в церкві свічку на знак подяки моєї прабабусі, яка мене врятувала. З тих пір прабабусю я більше не бачила. Слух у мене так повністю не відновився, але головне, що я залишилася жива. Зараз я працюю соціальним помічником. Допомагаю людям похилого віку, як колись допомогла мені моя далека родичка.