Через 3 дні після медового місяця дочки, батьки вирили їй могилу: про свою таємницю вони не могли розповісти 30 років

35 років тому в країні сталася трагедія, яка забрала кілька десятків безневинних життів. Про причини і наслідки цього фатального випадку родичам загиблих було наказано мовчати. У живих залишився лише один свідок. Свідок, якому в наші дні більше ніщо не заважає розповісти правду.

У 1981 році молодята Володимир і Лариса Савицька поверталися додому з весільної подорожі. 20-річне подружжя з радістю дивилися в майбутнє – сімейне життя для ідеальної пари обіцяла бути більш, ніж щасливою.

1_result

Посадка на рейс №811 в аеропорту Комсомольська-на-Амурі добігала кінця. 24 серпня 1981 року о 14:56 фатальний Ан-24 злетів у повітря, залишаючи на землі мрії Лариси та Володимира, збутися яким було вже не судилося.

2_result

На висоті 5220 метрів на літак з 38 пасажирами налетів військовий бомбардувальник Ту-16. Тінь насувається військової машини не помітив ніхто.

Більшість пасажирів загинуло відразу ж. “У момент удару у нас тут же зникла дах і крила. Були крики, – розповідає Лариса. – Я повернулася до чоловіка, побачила, що він загинув. Попрощалася з ним і почала готуватися до смерті “.

3_result

Раптово перед очима встали кадри з американського фільму “Чудеса ще трапляються”: “Дівчина летіла вниз на кріслі літака, падала в джунглі на дерева, – згадує Лариса. – Так і я вирішила, що мені потрібно забратися в крісло, щоб пом’якшити удар “.

Мертвою хваткою вчепившись в сидіння, Лариса вісім хвилин падала вниз з уламками літака, кожну секунду чекаючи власної смерті. Раптом внизу показалася густа смуга дерев – до землі залишалося недалеко. Лариса втратила свідомість.

4_result

“Відкривши очі, я побачила обличчя свого чоловіка. Він сидів навпроти мене в метрах трьох-чотирьох, – до сих пір з болем в серці згадує Лариса. – Було відчуття, ніби він хотів мене бачити, прощався зі мною “.

5_result

Навіть через пару десятків років ті дні повного самотності і відчаю згадуються з гіркотою.

Два дня Лариса провела в тайзі в пошуках людей, не вірячи, що її врятують. На третій день дівчину знайшли рибалки. “Дізналася, що родичі вже вирили для мене могилу. Їх рили за списками “, – згадує Лариса.

6_result

У радянських газетах про трагедію не з’явилося жодного рядка. Факт зіткнення двох літаків був негайно засекречений спецслужбами СРСР. Родичам загиблих наказали мовчати про те, що трапилося, віднявши святе право вшановувати пам’ять улюблених.

Довгий час у лікарняної палати Лариси чергувало кілька співробітників в штатському. Чи не підпускали до неї ні родичів, ні друзів: “Моїй мамі” порадили “мовчати”, – говорить Лариса. Лише через довгі роки, в 2000-х, подробиці цієї авіакатастрофи і наслідки кричущої недбалості почали виходити назовні.

7_result

Ларисі, єдиною, хто вижив у тій жахливій трагедії, ще довгий час довелося боротися з численними травмами.

Але через кілька років вона народила сина, змогла почати своє життя заново – думка про загиблого чоловіка змушувала рухатися вперед. Дивлячись на фотографії, зроблені через роки після авіакатастрофи, важко повірити, що цій квітучої жінці колись довелося пройти через пекло.

8_result

“Я думаю, винні були військові – проклали свою авіатраси, що не звіривши її з громадянської, – розповідає Лариса. – 24 серпня святкую свій другий день народження. Таке відчуття, що частина мене назавжди залишилася там – ще не приземлилася. Ніколи не приземлиться “.